15 та 16 травня 2021 року у Києві відбувся ІІ Фестиваль
драматургії «Любові і Бобра» —
«Бал Дебютанток»
«Бал дебютанток» — це 2-й
двохденний фестиваль-читка дебютних текстів молодих драматургинь, що написали
свої перші драми в рамках драматургічних лабораторій Школи Швидкої Драми від Post Play театру
та II Лабораторії
сучасної драматургії Національної спілки театральних діячів України. Фестиваль
було започатковано в грудні 2020 року
з метою популяризації сучасної української драматургії. Організаторками
заходу є драматургині Лєна Лягушонкова та Катерина Пенькова.
В Україні існує не так багато
подій, пов’язаних з розвитком сучасної української драматургії. Більш-менш
сталих драматургічних конкурсів усього кілька, це: «Тиждень актуальної п’єси» у
Києві, Конкурс п’єс «Драма.UA»
у Львові, номінація «П’єси» у літературному конкурсі «Коронація слова» та
новостворений «Липневий мед» від платформи-бібліотеки сучасної україномовної
драматургії УкрДрамаХаб. І ще менше драматургічних лабораторій, які з’являються
і зникають у межах окремих проектів, найпомітніші з останніх: І, ІІ та ІІІ
Школи швидкої драми від Post Play театру та драматургічні лабораторії (І, ІІ) від НСТДУ.
Фестиваль драматургії «Любові і
Бобра» проводиться у Києві уже вдруге. Перший — пройшов у грудні 2020 у Києві
за підтримки Порталу сучасної української драматургії УкрДрамаХаб та сприяння
Мистецького об’єднання «Сучасна драматургія UA». В рамках фестивалю прозвучали читки
12 п’єс. Слухачі мали можливість почути свіжі тексти таких українських
драматургів як Лєна Лягушонкова, Катерина Пенькова, Людмила Тимошенко, Оксана Гриценко, Оксана
Савченко, Андрій Бондаренко. До створення читок доличилися театральні режисери,
серед яких Антон Романов,
Анна Горянська, Ігор Матіїв, Валерія Космідайло та ін. Програма фестивалю була
розділена на тексти для дитячої та дорослої аудиторії.
Камерний формат читок, вибраний
фестивалем, не новий. Він досить гнучкий та легкий в організації і не потребує
значних ресурсів та капіталовкладень. Проте, читка дає цінну можливість
драматургу бути почутим: почути свій текст зі сторони, з уст акторів, повчитися
пошуку діалогу з режисером власного тексту, а також отримати цінний зворотний
відгук від глядачів-слухачів, переживши першу апробацію аудиторією.
Другий фестиваль отримав назву
«Бал дебютанток», бо цього разу всі тексти були від жінок-драматургинь, які
вперше публічно представляють свої драми. Вибір дати та місця проведення
фестивалю теж виявився досить жіночним: він пройшов на базі Музею актриси Марії
Заньковецької 15 та 16 травня 2021 р., коли Київ потопав у розквітлих каштанах,
бузку, тюльпанах, яблунях і грушах. Проте жіноча драматургія не значить без
кріпкого слівця, тексти містили обсценну лексику та відбірний суржик. Першого
дня читали тексти Анастасії Пугач «Під Леніним» та Олени Шевченко «Зіскочити з
петель або Штриперда́».
Текст Анастасії Пугач «Під
Леніним» є автобіографічною драмою і оповідає про робочі будні працівників
команди донецького телебачення. Сюжет розгортається у довоєнному Донбасі навколо
любовної лінії сценаристів Тасі та Ярополка в умовах невиправданих робочих
навантажень. Комічні, абсурдні ситуації на телебаченні викликали легкий і
веселий настрій у слухача, і можливо так само легко зникнули б з пам’яті, якби не невелика примітка наприкінці.
Примітка про те, як склалась доля основних дійових осіб опісля утворення ДНР і
ЛНР і початку війни на Сході України. Коли стало зрозуміло, що дійові особи
насправді мають реальних прототипів, а абсурдні ситуації — реальні події.
Легкий гумор став трагікомічним: наприклад, ситуація з простим робочим Валєрою
і його мопсом Гєрою, якого він нібито навчив рахувати до ста, якого команда
телебачення вирішила запросити на шоу в якості голосу з народу. Під прицілом
камери він мовчить, нічого не може вимовити, крім кортокого «так» — голос
реальної країни, що не може нічого сказати про себе у прямому ефірі. Той, хто
мовчить — не існує у інформаційному публічному просторі? Абсурд, сміх, істерія
неможливості, дивний, місцями неперекладний переклад тексту з оригіналу
російською, залишає змішане відчуття — легкості і невизначеності. Докінця
неперекладними залишаються реалії Східної України на реалії Центральної. Проте
ця іншість існує у любові: у відкритості і гуморі.
Другою драмою першого дня читок
була «Зіскочити з петель або Штриперда́» Олени Шевченко. Якщо попередню драму
читала одна актриса (Катерина Вишнева), і місцями складно було візуалізувати
який персонаж коли говорить. То «Зіскочити з петель…» читала вже ціла команда
акторів і робила це явно із задоволенням. Це легка, феєрична комедія про двох
жінок з провінції, що намагаються відкрити у собі творчу жилку. Їм уже трохи за
тридцять і вони відчувають, що нічого не досягнули у житті. І це відчуття
підігріває інстаграм їхньої колишньої однокласниці, якій нібито вдалося
вибитися в люди і стати справжньою співачкою. Безперечним достоїнством цієї п’єси є добірний суржик, де кожне
слово, кожна пауза вивірені і відміряні, і звучать точно як говорять у
невеличких містечках. У авторки талант чути і добирати діалоги, компонувати
цікаві образи і ситуації з оточуючого життя. Образ двох подруг і оточуючих їх
людей виписані з такою любов’ю і уважністю, що здаєтся ти їх звідкілясь знаєш,
вони живуть десь тут поряд. Цінний також основний посил драми — творчість
усюди, де доклають зусилль з любов’ю.
Можна творчо готувати бутерброди і творчо гравірувати ворота. Можна творчо
любити і творчо мовчати, коли те, до чого ти доклав стільки зусить зносить і
втрачає твоя кохана жінка, а тобі навіть не шкода, бо це ж була вона. Творчість
не тільки в інстаграмах, зірках, віршах і картинах, вона у простому суржику,
часом навіть у добірній лайці, вигаданій штриперді, бо і через неї може
промовляти любов.
Наступного дня читали і
обговорювали драми «Блиск» Ольги Жижко (режисерка читки Аліна Костюкова),
«Водоворот в ні**я» Галини Лютікової (режисер Антон Романов), «Ультрафіолет»
Тетяни Козак (режисерка Аліна Рашко).
Хоч Фестиваль драматургії
«Любові і Бобра» має невеликий, камерний формат і проводиться цілком на
волонтерських засадах, він об’єднує багатьох молодих і помітних українських
драматургів, акторів, режисерів, виховує свою публіку та тренує уважність до
оточуючого світу. Оточуюча дійсність досить суб’єктивна штука і той, хто говорить про неї, впливає на те, як її
сприймуть інші. Осмислений жіночий погляд часто згладжує сувору реальність
любов’ю. Хай же її стане
трохи більше!
Усім якісної сучасної драми,
любові і бобра!
Марія Костецька,
Львів, 27.05.21
