Тихий Сергій

 

Тихий Сергій Наумович (народ. 27.03.1953, Київ). За освітою – математик, за багаторічним досвідом роботи – журналіст, редактор. Брав участь в розробці та запуску багатьох медійних проектів доби незалежності. Серед них – газети «Республіка», «День», «ВВ», інформагентство УНІАН. Був головним  редактором «Газети по-київськи» (2002-2011). Нині – головний редактор Головної редакції оперативної аналітики НІА «Укрінформ». Заслужений журналіст України.

В літературі починав з поезії. Мав чимало публікацій в літературній періодиці, а також збірку поезій «Добрий шлях», яка вийшла ще 1987 року. Потім – була журналістика, з під абсолютної влади якої почав вивільнятися лише в 2015 році. В 2017 році у журналі «Радуга» № 3-4 вийшла автобіографічна повість з «поетичними включеннями» «Воспоминания молодого человека». 2019 рік – книга публіцистики «Перемагають лише переможці». 2021 рік – «Машина життя» - збірка прози у формі «вінка оповідань», тобто складена за принципом вінка сонетів.

Драматургією захопився недавно, але є уже три п’єси. Одна з них – «Нормальні люди, або Ті, хто розмовляє з телевізором» на Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова»-2021 було відзначено Дипломом.

Контакти:  тел. +38-067-466-07 - 67, stykhy@gmail.com

Анотації:

НОРМАЛЬНІ ЛЮДИ, АБО ТІ, ХТО ГОВОРИТЬ З ТЕЛЕВІЗОРОМ

                                                                                         ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ

Жанр: соціальна драма з елементами комедії; вистава йде без антракту

Персонажів 12, виконавців 9.

Особливості: Лікаря, Великого магістра – грає один актор. Пацієнта, Відвідувача, Невідомого – грає один актор. Бажано, щоби роль Оле, пса, який уміє говорити, грав актор середнього віку, не дуже молодий. 

Головний герой – уособлення однієї  з ключових проблем сучасності, яка не лише України стосується. Олег – людина нормально освічена, з нормальними соціальними реакціями, він уміє логічно мислити і має поняття сумління й честі, а держава, політикум - комунікують  з ним, як звикли, в розрахунку на падку до популізму масу. Олега, людину емоційну, це страшенно дратує, він втомився від цього - «дискутує» з телевізором і крутить дулі політикам на рекламних бордах. З боку це виглядає дико, з нього сміються й збиткуються, його кидає дружина. До всього цього герой переконаний, що його пес уміє говорити.  Олег іде до психіатра, розраховуючи чи то на допомогу, чи то на «довідку»,  але марно. «Ви - норма нормальніша за норму» каже йому лікар – і це правда, якщо розібратися. Тоді Олег, за порадою колишньої дружини, наважується відвідати «групу психологічних практик», де всі учасники закривають обличчя, щоби залишитися анонімами. Там Олегові вдається виговоритися, але в підсумку - все те саме, усі зайняті своїми проблемами. Втім, саме в Клубі він зустрічає кількох людей, близьких по духу. В тому числі жінку, яку звуть так само, як його колишню дружину – Оля. Враховуючи, що й пса Олегова звати Оле – це щось схоже на судьбу. Оля Перша і Оля Друга знайомляться, їм є що сказати одна одній. Їм всім, взагалі,  є  про що поговорити, і вони розповідають про себе, висувають дивовижні проекти... Але їм ніяк не вдається сформулювати головне, те, без чого й всю решту говорити не варто. Розв’язка наступає, коли всі персонажі знову збираються разом. У них виходить щось на кшталт стихійної маніфестації. «Ми нормальні, не тримайте нас за ідіотів!» - настійливо декламують персонажі, піднімаючи плакати такого же змісту. До них приєднується зал.

На Міжнародному літературному конкурсі «Коронація слова»-2021 п’єсу було відзначено Дипломом фіналіста


РОМЦЯ І ДЖУЛЬКА ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ

Жанр: комедія-бурлеск. Вистава йде без антракту.

Основних персонажів 7, персонажів другого плану  8 (можливе виконання одним актором кількох ролей), масовка.

«Ромця і Джулька» - це не «Ромео і Джульєтта» ХХ1 століття – але теж про кохання, якого не могло статися і не мало не бути.  І тут теж є свої Монтеккі й Капулетті - довічні вороги, які  згідно з класиком, миряться. Але в знаменитій трагедії це стає можливим лише у фіналі над мертвими тілами загиблих через кланову ворожнечу дітей. А у нас – інакше. Так, Ромця – це коронавірус, який навчився трансформуватися в людську подобу, а Джулька – звичайна українська старшокласниця, але ж у наш час, чого тільки не стало можливим! Ромця і Джулька закохуються і доходить до того, що їхні батьки – сім’ї Пересіченків і Вірусюків - щоби розшукати своїх дітей, які разом втекли з дому, вимушені об’єднатися, подивитися одне на одного іншими очима і навіть разом заспівати українських народних пісень. Незважаючи на це, як і у Шекспіра, все здавалося б, наближається до трагічної розв’язки… Але «Ромця і Джулька», на відміну від першоджерела,  все ж таки комедія, а не трагедія! Тож все закінчується доволі несподівано. 



ЦЕ НЕ Я, ГОСПОДИ ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ

Жанр: драма. Вистава йде дві дії

Персонажів 9, виконавців 8.


Назва п’єси - це парафраз назви автобіографії знаменитого американського художника Рокуела Кента «Це я, Господи». І тут це принципово важливо, бо теж йдеться про сповідь, але сповідь-заперечення. Дія розгортається на тлі конкретних українських реалій, в центрі – дарування Томосу, відновлення незалежності української Церкви – ці історичні події  довго тримали Україну в напрузі очікування,  тож ключові персонажі вгадуються, легко піддаються узагальненню. Тут це пара журналістів, атовець, його кохана, нарешті, священик найвищого рангу.  Двом з ключових героїв п’єси доводиться грати по життю роль, до якої вони не було призначені - всією своєю долею, вихованням, генетикою. І хоча у поважному віці (один з них – в дуже поважному) вони досягають у житті положення та висот і навіть більш ніж значних, це не дає їм миру в душі, змушує до алогічних вчинків, до відмови від того, чим було наповнене їхнє минуле. Їм треба про це сказати вголос, але нема кому. Нарешті, доля їх зводить…