Кудаєва Лєна, тобто я, народилася у 1977 році у грудні у Донецьку незадовго до свята нового року. До 2014 спокійно жила у незалежній Україні, поки туди не прийшла русня і почалася окупація та війна. Через це та через власні переконання влітку 2014 моє життя перетворилося на низку переїздів Україною, поки не я осіла у Краматорську. Війна і перше переселення повністю змінили мій світогляд, цінності і життя. Я опанувала нову професію, отримавши у 2020 році диплом магістерки з психології.
У лютому 2021 року до Краматорська завітав з інтенсивом з документального театру режисер Андрій Май. Саме під час цього інтенсиву у просторі «Вільна Хата» я написала свій перший текст «6,5» (власне, я зібрала документальні свідчення переселенців). На основі цього тексту А. Май поставив документальну постдраматичну виставу «6,5», прем’єра якої відбулася 4 вересня 2021 року у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі ім. М. Куліша.
У серпні 2021 року я, на щастя, пройшла відбір до драматургічної лабораторії «Тиждень DRAMLABNEO» для неофіток і неофітів, яка проводилася за підтримки Українського культурного фонду. Під час перебування у прекрасному селі Олександрівка я створила свій перший художній текст «Щоденник відмінниці», який потрапив до лонг-листу VIII Конкурсу п’єс «Драма.UA» у 2021 році. Читка «Щоденнику…» відбулася у жовтні того ж року під час фестивалю сучасної драми Тиждень.Дебют у Київському Академічному Театрі Драми І Комедії На Лівому Березі (режисерка Євгенія Відіщєва, акторка Аліна Костюкова).
АНОТАЦІЇ:
Драма
Моноп’єса
Це текст про дитинство. Страшний текст, який довелося виборювати, вириваючи з кожної клітини мозку. Це текст про любов, ненависть, супротив, прощення, страх, біль, самотність, боротьбу, смерть, життя, непорозуміння, терпіння, співчуття. Це текст про дівчинку, яка помирає кожного разу, але чомусь знову продовжує жити.
Драма
Кількість діючих осіб – 2
Стара жінка, яка через окупацію Донецької області росією втратила власний дім, вже вісім років проживає кожен день однаково. Вона не має сил і мети жити в реальності. Натомість, її поглинають спогади, телепередачі і сни. Вона, щоразу зриваючи листок календаря, сподівається, що новий день буде ліпший. Цього разу, цей день – 24 лютого.