Киценко Тетяна Петрівна - драматургиня, сценаристка, авторка та кураторка
соціально-культурних проектів.
Народилася 22 вересня 1977 в Харкові в
родині військового. Перші роки життя провела в с. Клугино-Башкирівка
Харківської області.
У 1984 році пішла в гарнізонну школу в
місті Риза (нім. Riesa, Саксонія, Німеччина). Переїжджаючи разом з сім'єю,
також проживала в м Жданівка Донецької області, м.Біла Церква Київської
області.
З 1996 по 2007 роки мешкала в Харкові, в 2001
закінчила Харківський державний педагогічний університет за спеціальністю
«російська мова, світова література, англійська мова».
У 2005-2016 роках працювала журналістом в
«Афіша», Elle, Marie Claire, «АрхИдея» та інших українських виданнях.
З 2016 року - сценаристка,
спеціалізується на детективних проектах.
З 2007 року живе та працює у Києві.
Анотації:
ТРИ НІЦШЕ (2011) ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
драма
Ролі: чоловічі – 6 + 2, жіночі – 4
Авторка була настільки вражена фактом того, що останні 10 років життя Ніцше провів не в собі, що написала про це п'єсу.
У ній використовується прийом метатеатру. Професійний актор Томас Кроппар в міському театрі грає роль Фрідріха Ніцше. Інший персонаж – водій трамвая Ницький, вважаючи себе родичем великого філософа, починає з рідкісним завзяттям вивчати його праці. Разом вони розігрують драму останніх днів Ніцше в здоровому глузді і пам'яті. За отриманим дійством спостерігають психіатр Доктор Хой та легковажно-філософічна Анеля.
Дія відбувається у Німеччині, однак більша частина персонажів – вихідці з Польщі: Ніцше завжди вказував на своє східно-європейське походження. В основі тексту лежать документальні матеріали - листи і свідоцтва друзів Ніцше про його життя.П'єса стала переможцем фестивалю «Тиждень актуальної п'єси» (Київ, 2011)
драма
Ролі: чоловічі – 6 + 2, жіночі – 4
Авторка була настільки вражена фактом того, що останні 10 років життя Ніцше провів не в собі, що написала про це п'єсу.
У ній використовується прийом метатеатру. Професійний актор Томас Кроппар в міському театрі грає роль Фрідріха Ніцше. Інший персонаж – водій трамвая Ницький, вважаючи себе родичем великого філософа, починає з рідкісним завзяттям вивчати його праці. Разом вони розігрують драму останніх днів Ніцше в здоровому глузді і пам'яті. За отриманим дійством спостерігають психіатр Доктор Хой та легковажно-філософічна Анеля.
Дія відбувається у Німеччині, однак більша частина персонажів – вихідці з Польщі: Ніцше завжди вказував на своє східно-європейське походження. В основі тексту лежать документальні матеріали - листи і свідоцтва друзів Ніцше про його життя.П'єса стала переможцем фестивалю «Тиждень актуальної п'єси» (Київ, 2011)
драма сучасних сюрреалій
Ролі: чоловічі – 6, жіночі – 3
Двадцятип'ятилітня Ганна Серебрянко стає політичним журналістом. Дівчині настільки подобається її нова робота, що вона як належне приймає всі її особливості. Професія покриває Серебрянко панциром «здорового журналістського цинізму», пробити який, здавалося б, неможливо. Зробити це вдається двоголового кандидату в мери, який виявляється настільки винахідливим, що для підвищення власних шансів на виборах балотує обидві голови окремо. Врятувати світ від чудовиська намагається Бора в костюмі Бетмена, однак на місці відсіченою голови кандидата, як в казці, виростають ще дві. Дракон виявляється живучим та сильним, а «бетмени» – надто нікчемними і зайнятими собою, щоб його перемогти.
П'єса містить елементи біографії автора.
У кожній з голів політичного дракона вгадуються учасники української політичної сцени. Які, втім, легко трансформуються в будь-яких інших світових політиків.
Текст «прошиває» образ туману – метафори брехні і маніпуляцій: в політиці і побуті.
П'єса стала переможцем фестивалів «Тиждень актуальної п'єси» (Київ, 2012) та Драма.UA (Львів, 2012).
ЖІНКИ ТА СНАЙПЕР (2014) ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
документальна драма з елементами індійського епосу
ролі: чоловічі – 5, жіночі – 4
П'єса присвячена подіям Майдану 2014 у Києві і війни на Сході України. Авторка прагне зрозуміти, як війна змінює світ, і, навпаки, як цінності мирного життя впливають на чоловіка-воїна. У п'єсі перетинаються долі спадковго військового Льоші та робітниць художнього музею.
Снайпер Льоша намагається себе переконати, що хоче мирного життя, проте, не знайшовши можливості у ній реалізуватися, йде на війну, вбиває і вмирає сам. Ця жертва на крові трансформує жінок: у пересічних «курках» поступово прокидається милосердя, людяність та вміння любити.
Рвана структура тексту передає атмосферу розгубленості та нерозуміння того, що відбувається, поширеного серед мирного населення у перші місяці війни.
У п'єсі війна представлена як явище, де немає хороших і поганих: проведена паралель із подіями, описаними в «Махабхараті».
При написанні тексту використані свідчення протиборчих сторін про війну на Сході України, інтерв'ю з працівниками Національного художнього музею України (які «тримали оборону» під час Майдану 2014 року) та інші документальні матеріали.
П'єса стала переможцем фестивалів «Любимівка» (Москва, 2014 року), «Коронація слова» (Київ, 2015), «Вільний театр» (Лондон – Мінськ, 2016).
МОЯ МІЛІЦІЯ МЕНЕ (2013) ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
Ролі: чоловічі – 5, жіночі – 2
У п'єсі представники жовторотої молоді сходяться з досвідченими функціонерами, вирощеними радянською системою. Четверо молодих людей приходять на службу до районного відділення міліції. Цілі і мотиви у кожного свої, але кожен опиняється перед вибором: стати частиною системи або бути з неї «виплюнутим». Повільно, поступово вони втягуються у процес, і ось уже ідеалісти, які прийшли в міліцію боротися зі злочинністю, самі порушують закон: тут потрібно вміти катувати, підкидати зброю, підставляти колег, давати хабарі начальству і будь-якими засобами робити план з розкриваності.
Ці правила не приймає тільки головна героїня – Віра, яка несподівано виявляється дочкою начальника райвідділу Ковальова. Дівчина йде з органів, відмовившись від кар'єри заради людини в собі.
П'єсу написано на основі інтерв'ю з колишніми співробітниками правоохоронних органів: за кожним з героїв стоять реальні люди.
Відсутній поділ на «хороших» та «поганих»: навіть «головний лиходій» Ковальов виявляється травмованою життям людиною, яка страждає від життя і самого себе.
П'єса стала переможцем фестивалів «Тиждень актуальної п'єси» (Київ, 2013), «Любимівка» (2014 року), «Вільний театр» (Лондон – Мінськ, 2016).
КІМНАТА АБСОЛЮТНОЇ ТИШІ (2012, 2015) ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
драма обивателя
Ролі: чоловічі – 2, жіночі – 3
Сучасна людина живе в настільки забрудненому інформаційному просторі, що втрачає чутливість до самих, здавалося б, жахливих речей. Тероризм, дитяча смертність, гендерна нерівність, забруднення навколишнього середовища – все це, змішуючись з інформаційними помиями, здається таким само незначним, як серіали, реклама, чиясь балаканина або розважальні передачі. Людина слухає – але не чує. Як і головний герой п'єси, перкусіоніст Сергій. Виховуючи сина, вирішуючи особисті проблеми, намагаючись писати композиції, він мріє про одну-єдину річ: непроникний кокон у вигляді кімнати абсолютної тиші. І в міру своїх моральних якостей, врешті-решт, її з отримує.
Дія п'єси розгортається на тлі сюровой геополітичної катастрофи, яка відбувається в рамках рекламної кампанії великого виробника цементу.
Відповідно до законів драматургії герой має приймати рішення, проте Сергій виявляється на це нездатним. І в самий складний момент перекладає відповідальність за свій вибір на глядачів, отже у п'єсі передбачені дві кінцівки.
П'єсу відзначено фестивалями «Тиждень актуальної п'єси» (Київ, 2013) і Драма.UA (Львів, 2013).
БІЛОХАЛАТНІСТЬ (2013) ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
Ролі: чоловічі – 4+, жіночі – 3
Драма, або навіть мелодрама, у якій кожна з трьох частин має свого головного героя: всі вони брати і всі – хірурги. Молодший, Олександр Миколаїч, працює в онкологічному відділенні ЛОР-інституту. Середній, Борис Миколаїч, оперує в хірургічному відділенні однієї з київських лікарень. Старший, Владимир Николаїч, – хірург-травматолог у провинції. Кожен є високим професіоналом, і все ж таки робить помилку, яка коштує пацієнтові життя. Всі три частини об'єднує син Володимира Миколаїча – Діма, який навчається на кінорежисера та знімає документальний фільм про медиків. Ніхто у сім'ї не сприймає його серйозно. Поки хлопець не вмирає у результаті халатності батька.
П'єса розкриває не тільки гострі проблеми сучасної української та російської медицини, але і драму особистості лікаря, що відповідає за життя іншї людини.
Матеріалом для п'єси послужили інтерв'ю з пацієнтами, а також співробітниками українських та російських медичних закладів.
Текст поєднує драму та фарс. Багато монологів та діалогів припускають спів або співуче читання.
П'єсу написано в рамках режисерсько-драматургічної лабораторії та поставлено в Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі, режисер – Володимир Снігурченко.
ПЕНІТА ЛЯ ТРАГЕДІЯ (2019) ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
документальна опера
Ролі: жіночі - 4.
Чотири жінки, названі іменами музичних інструментів, розповідають про спокійне, стабільне життя в «санаторії». Тут є все необхідне для життя, тільки трохи нудно.
Аби розважити себе героїні розповідають про своє життя. У кожної власна історія, але всі чотири мають дещо спільне - те, що привело їх сюди, - вбивство.
Санаторій виявляється колонією. Героїні - засудженими на довічне ув'язнення. Залишок життя вони приречені провести у «зоні в зоні». В чому ці жінки знаходять надію і чи мають вони на неї право?..
Текст створено на основі інтерв'ю із засудженими на довічне ув'язнення жінками.
Музика до лібрето - Золтана Алмаші. Сценічне втілення - Максима Голенка (2019, Київ, Сцена 6).
П’єсу написано в рамках проекту «Довічно важливо», реалізованого ГО «Театральна платформа» у партнерстві з European Prison Litigation Network, а також Національною спілкою композиторів, «Київською Камератою», Харківською правозахисною групою. Проект реалізовано за підтримки програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні у партнерстві з EUNIC — Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу. Проект підтримує Олександр Грановський.
Аби розважити себе героїні розповідають про своє життя. У кожної власна історія, але всі чотири мають дещо спільне - те, що привело їх сюди, - вбивство.
Санаторій виявляється колонією. Героїні - засудженими на довічне ув'язнення. Залишок життя вони приречені провести у «зоні в зоні». В чому ці жінки знаходять надію і чи мають вони на неї право?..
Текст створено на основі інтерв'ю із засудженими на довічне ув'язнення жінками.
Музика до лібрето - Золтана Алмаші. Сценічне втілення - Максима Голенка (2019, Київ, Сцена 6).
П’єсу написано в рамках проекту «Довічно важливо», реалізованого ГО «Театральна платформа» у партнерстві з European Prison Litigation Network, а також Національною спілкою композиторів, «Київською Камератою», Харківською правозахисною групою. Проект реалізовано за підтримки програми Culture Bridges, що фінансується Європейським Союзом та здійснюється Британською Радою в Україні у партнерстві з EUNIC — Мережею національних інститутів культури Європейського Союзу. Проект підтримує Олександр Грановський.
В ПОШУКАХ ГЕРОЯ (2014) ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
Головні герої - Оксанка і Богдан - звичайні діти: люблять солодощі, свята і побешкетувати. В результаті чергової витівки вони ненавмисно оживляють Чорну Королеву. Зла чарівниця підпорядковує собі всіх жителів Міста та встановлює свої порядки: тепер не можна сміятися, свята заборонені, єдиний легітимний колір - чорний.
Оксанка та Богдан відправляються на пошуки героя, який би їх врятував, і звертаються за допомогою до найзнаменитіших сміливців. Тільки кожного разу на них чекає розчарування, а в далекій-прекрасній казковій країні діти й зовсім потрапляють до в'язниці. Де раптом розуміють: ніхто не врятує їх Місто, крім них самих. Повернувшись додому, вони об'єднуються з іншими жителями і перемагають, нарешті, Чорну Королеву.
Типовий сюжет дорослішання актуалізований поточними подіями в Україні. Текст розрахований на шістьох акторів: трьох чоловіків та трьох жінок. П'єсу поставлено в Прилуцькому ГДК (2014) та Чернігівському обласному академічному музично-драматичному театрі (2018), режисер - Артемій Аніщенко.
ПРИГОДИ УКРОПЧИКА ⬇ ПОВНИЙ ТЕКСТ
Хлопчик, якого перетворили на кріп, відправляється у подорож, щоби знову стати людиною. Один за іншим здійснює подвиги – позбавляє Вогняного Капітана від мук, рятує країну від потопу, звільняє з полону Золоту Красуню – при цьому поступово набуваючи нормального вигляду: людськими стають ноги, руки, потім тулуб. В кінці-кінців, Укропчик отримує красуню-дружину, стає багатим, однак голова все ще залишається зачарованною: він нічого не пам'ятає зі свого минулого, бродить по Золотому палацу, як неприкаяний і не може згадати, хто він. Чи вдасться герою звільнитися з золотої клітки і стати, нарешті, людиною?
